70-річчя визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників

          Німецько-фашистська окупація Харкова тривала з 24 жовтня 1941 р. з перервою до Дня визволення міста — 23 серпня 1943 р. Майже 22 місяці харків?яни мужньо боролися за виживання. Обидва рази, вранці 16 лютого 1943 р. і вранці 23 серпня, першими звільнили серце Харкова — площу Дзержинського — воїни 183 стрілецької дивізії полковника Василевського. Тільки в лютому вони увійшли на площу з боку Олексіївки, а в серпні — прямо по Сумській. Бійці 89-ї гвардійської стрілецької дивізії прорвалися до будівлі Держпрому та підняли над ним Червоний прапор. У боях за місто відзначилися десять дивізій: 89 гвардійська стрілецька дивізія полковника Серюгіна; 252 стрілецька дивізія генерал-майора Анісімова; 84 стрілецька дивізія полковника Буняшіна; 299 стрілецька дивізія генерал-майора Травникова; 116 стрілецька дивізія генерал-майора Макарова; 375 стрілецька дивізія полковника Говоруненко; 183 стрілецька дивізія полковника Василевського; 15 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Василенко; 28 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Чумаева; 93 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Тихомирова.

      Усім цим дивізіям було присвоєно почесне найменування «Харківських». Вони пройшли славний бойовий шлях. Бойова слава — підсумок наполегливих і довгих ратних трудів воїнів, командирів і політпрацівників. Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя і назавжди залишаються в нашій пам'яті, у великих діяннях прийдешніх поколінь. Своїм життям нащадки зобов'язані їм. Для слави і для пам'яті людської мертвих немає.

…На честь дивізій 20 серпня 1963 року Південнопроектна вулиця була перейменована у вулицю Харківських дивізій. На честь воїнів Радянської Армії на початку вулиці встановлено пам’ятну стелу у вигляді п’ятикутної зірки (скульптор С. Я. Якубович). На стелі зображений воїн-визволитель у момент стрімкої атаки. Біля пам’ятника завжди є квіти від вдячних нащадків, які шанують воїнів, що загинули в ім’я світлої Перемоги над фашистами в часи Великої Вітчизняної війни. На будинку № 3 є меморіальна дошка, де названі ці дивізії.

Не так далеко по пр. Московському є місце, де було поховано радянських воїнів, які загинули у серпні 43-го під час визволення Харкова. Це місце у посадці, біля інституту рослинництва ім. академіка Юр’єва, легко знайти по висадженим спеціально берізкам. Саме з боку Чугуєва у серпні 43-го входила до міста 15-а гвардійська стрілкова дивизія 7-ї гвардійської армії. Загиблих солдат та офіцерів ховали тут — у трьох братських могилах. Більшість будинків п’ятиповерхові, будівництва десь другої половини ХХ століття. Липи обабіч головної дороги сягають висоти четвертого поверху будинків. У нашій пам’яті назавжди залишаться герої, які подарували нам майбутнє.

Система окупаційної влади в місті

Особливу жорстокість окупантів визначила серед інших факторів система місцевої влади, організована в Харкові. На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалась на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайскоріше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдат, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

Масове знищення людей в перші дні окупації

Створення такої складної структури органів управління було направлено, перш за все, на деморалізацію місцевого населення. З цією метою вже з перших днів окупації стали проводити публічні повішання справжніх чи уявних учасників радянського руху супротиву. Військове командування міста збирало населення на центральній площі міста, після чого вішало приречених на страту на балконі будинку обласного комітету партії. Така жахлива картина викликала паніку серед присутніх, люди починали тікати з місця страти, починалась тиснява, кричали жінки й діти. Але на цьому нацисти не зупинилися, вони постійно вдосконалювали методи знищення людей. У січні 1942 р. на вулицях Харкова з'явився спеціальний автомобіль з герметичним кузовом, що призначався для знищення людей — газваген. Цю машину прозвали в народі «душогубкою». У такий автомобіль заганяли до 50 чоловік, які згодом помирали в жахливих муках через отруєння чадним газом.

Умови життя простих харків'ян. Вербування спеціалістів на роботи в Німеччину

Таким чином, більше всього від німецької окупації постраждали прості харків'яни. За даними реєстрації населення міста, проведеної німцями у грудні 1941 р., 77% населення Харкова найвразливіші його категорії — жінки, діти і старі. Люди, які залишились у місті, жили під постійною загрозою грабежів, знущань, насильства з боку окупаційного режиму. Німецьке командування не вважало їх за людей, населення окупованого міста німці розглядали як невичерпне джерело примусової праці, задоволення потреб Німеччини. Тому з кінця 1941 р. у Харкові розгортається кампанія з вербування спеціалістів на роботи в Німеччину, на стінах будинків розклеюються афіші і плакати з текстами закликів. Газета «Нова Україна», що видавалась у Харкові, була наповнена статтями про «щасливе життя харків'ян у Німеччині». Однак з часом до городян почали доходити чутки про те, що тих, хто поїхав, б'ють, катують, що вони голодують і «мруть наче мухи». Незважаючи на необхідність при вербуванні набирати здорових і сильних робітників, в 1942 р. забирали людей з тяжкими і хронічними захворюваннями. Зрозуміло, що в таких умовах особистість людини зводилась нанівець, він ставав ґвинтиком у чітко налагодженій німецькій віськовій машині.

Діяльність Організації українських націоналістів у Харкові

Незважаючи на усі звірства німців, в Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти окупантів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. Своєю головною метою ця організація проголосила створення незалежної української держави. Для досягнення цієї мети оунівці пішли на боротьбу з окупаційним режимом. З цієї причини у Харкові була створена українська допоміжна поліція, яка боролася проти німців. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. Однак широкої соціальної бази оунівці в Харкові так і не знайшли. Більш того, згодом більшість членів ОУН в Харкові були репресовані окупаційною владою.

Голокост у Харкові

Як відомо, з особливою жорстокістю німці ставились до євреїв. У Харкові це вилилось у справжню катастрофу. За даними вже згаданої обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10271 чоловік єврейської національності, серед яких більше 75% складали жінки, старі і діти. Вже з перших днів окупації євреї зазнавали знущань і переслідувань. Певна частина харківських євреїв у передчутті трагедії намагалась видати себе за росіян чи українців, проте усі ці спроби окупаційна влада нещадно викривала. 14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки станкобудівного заводу. Непокора каралась розстрілом. Протягом декількох днів, в лютий мороз, люди йшли назустріч своїй смерті. У розраховані на 70-80 чоловік бараки заганяли до 800 чоловік. У створеному гетто євреїв морили голодом. Помічених у найменшому порушенні режиму розстрілювали негайно. 26 грудня німці оголосили запис для бажаючих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялось брати з собою особисті речі. Наступного дня до бараків під'їхали закриті автомашини. Люди, зрозумівши провокацію, відмовлялись до них садитись, але солдати силою вивозили їх з табору. Протягом кількох днів частина євреїв на цих автомашинах, частина євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

Жорстоке поводження з військовополоненими

З не меншою грубістю німецьке командування поводилось і з радянськими військовополоненими, порушуючи при цьому Женевську конвенцію про військовополонених, згідно з якою сторони, які воюють, були зобов'язані дотримуватись гуманного ставлення до людей, які потрапили у полон. Велика трагедія сталася в 1-му армійському сортувальному шпиталі по вул. Трінклера, 5. 13 березня 1943 р., після другого захоплення Харкова солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» живцем спалили тут 300 поранених червоноармійців, яких не встигли евакувати в радянський тил. А за декілька наступних днів розстріляли решту поранених, які залишились у шпиталі — всього 400 чоловік. Їх трупи були закопані у дворі шпиталю.

Голод

Умови життя харків'ян в окупованому місті були надзвичайно важкими. Головною проблемою в цей час став страшний голод, що виник з причини повної байдужості міської влади до питань поставок продовольства. Люди їли буквально все: картопляне лушпиння, кормовий буряк, казеїновий клей, домашніх тварин.
Відомий харківський художник Симонов розповідав, що навіть були випадки, коли на базарі продавали людське м'ясо, хоч за такі злочини і карали повішанням. Від голоду і холоду в кінці листопада 1941 р. помер академік архітектури Олексій Бекетов. Люди почали опухати, більшості з них було важно навіть елементарно пересуватися. Стала звичною картина: згорблені фігури харків'ян, запряжені в дитячі сани, на яких вони перевозили померлих рідних людей. У багатьох випадках не вистачало сил поховати небіжчиків або ж це просто було нікому робити.
Навесні 1942 р. у будинках накопичилось багато трупів. За даними міської санстанції, 54% померлих у лютому 1942 р. за станом на 2 березня не були поховані. Таких випадків було немало і надалі. Відомий приклад, коли померла від виснаження в травні 1942 р. жінка була зареєстрована тільки в листопаді. Масштаби голоду дуже важко усвідомити, тим більше що на сьогоднішній день немає повної статистики.
За даними Харківської міської управи, в 1942 р. від голоду померли 13139 харків'ян, що склало більше половини всіх померлих за цей період.

Базари в окупаційному Харкові

У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків — Благовіщеньский, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших комбінаціях. Надалі дещо стало можливо купити і за гроші, але ціни на всі товари перевищили усі можливі рамки. Найвищими ціни були у січні-лютому 1942 р. У цей час кілограм ржаного хліба коштував 220 руб., пшениці — 250, картоплі — 100, цукру — 833 руб. І це при тому, що середня заробітна плата на той момент складала 500 — 600 руб. на місяць — зрозуміло, що в такій ситуації більшість людей не мали змоги придбати продукти на базарі. Грошей вистачало тільки на придбання макухи або насіння соняшника. Аналіз руху базарних цін дозволяє визначити фактори, що впливали на їх динаміку. Безумовно, головною причиною стрибків цін була ситуація на фронті: найвищими ціни були в січні 1942 р., на початку окупації міста, і в березні 1943 р., коли німці зуміли відбити звільнене Червоною Армією місто. Друга за значущістю причина дорожнечі товарів — панування спекулянтів на базарах, особливо на центральних — Сумському і Рибному. Відповідно, ці базари були найдорожчими. Найдешевшими були Холодногірський і Кінний, що пояснювалось прямими поставками продуктів з села і меншим впливом спекулянтів і посередників.

Міни

Важливо відзначити, що харків'яни не сиділи, склавши руки, очікуючи на голодну смерть. Всі, хто міг, їздили на село, на так звані «міни». Городяни несли за місто усі цінності, що мали, сподіваючись отримати за них продовольство. Наприклад, директор інженерно-економічного інституту Дубинський зумів виміняти за свій піджак більше ніж 2 пуди муки, а за пальто сина — 2 пуда пшениці і 1,5 кг сала. Золотий годинник можна було обміняти на буханець хліба. Завдяки «мінам» багато харків'ян зберегли свої життя.

Місця масового знищення людей

Війна принесла біль і сльози в кожен дім, у кожну харківську сім'ю. Смерть була обличчям війни. Про це нам і сьогодні нагадують більше десяти місць масового знищення людей. Серед них — Дробицький Яр, Лісопарк, табори військовополонених в Холодногірській в'язниці і районі ХТЗ (знищене єврейське гетто), Салтівське селище (місце розстрілу пацієнтів Сабурової дачі), клінічне містечко обласної лікарні по вул. Трінклера (місце спалення живцем кількох сотень поранених), місця публічних повішань уздовж Сумської вулиці і на Благовіщенському ринку, двір готелю «Інтернаціонал» (нині готель «Харків», місце масового розстрілу заручників), «газвагени»-душогубки. Всі вони стали меморіальними пам'ятниками і нагадують живим про злочини окупантів, трагедії війни.

З метою відзначення  70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги  у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 168  у квітні  –червні 2013 року було  організовано та проведено:

•  уроки-пам’яті «Україна пам’ятає подвиг солдата» (1-4-ті класи);
• тематичні уроки з історії України «Тільки тим історія належить, хто за неї бореться й живе» (8-11-ті класи);
• години спілкування  «Часи не обирають», «Війна – безмежного горя людського ріка» (5-7-ті класи);
• виховні години «Салют Великій Перемозі», «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», «Діти – герої війни» (1-11-ті класи);
• перегляд та обговорення кінофільмів про ВВв (7-9-ті класи)
• відвідування музею в Дробицькому Яру (8-А,8-Б класи);
• конкурс рукописних творів «Війна очима мого діда» (2-11-ті класи);
•  конкурс читців «І в пам’яті, і в серці» (4-11-ті класи);
•  конкурс плакатів до Дня Перемоги (5-11-ті класи);
• виготовлення вітальних травневих листівок для ветеранів ВВв Орджонікідзевського району (3-4-ті класи);
• урок мужності «За мир у всьому світі –це значить за життя» (1-11-і класи);
• семінар «Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років очима молоді» (9-10-і класи);
• конкурс малюнків, плакатів «Уклін живим – загиблим слава», присвячений увічненню пам’яті про події ВВв (3-8-і класи);
• урочисті зустрічі з ветеранами ВВв, які проживають на мікрорайоні Горизонт;
• тематичні концерти «Пісня, що допомагала  воювати»( 1-4, 5-8-і класи);
• конкурс воєнної пісні до Дня Перемоги (парад військ)(5-6-і класи);
• свято до Дня Перемоги «Не згасне пам’ять і вічна слава»(3-10-і класи);
•  кіноурок: перегляд документальних фільмів про Харків у роки Великої Вітчизняної війни(5-11-і класи);
• конкурс малюнків на асфальті «День Перемоги»(1-4-і класи).

          Німецько-фашистська окупація Харкова тривала з 24 жовтня 1941 р. з перервою до Дня визволення міста — 23 серпня 1943 р. Майже 22 місяці харків?яни мужньо боролися за виживання. Обидва рази, вранці 16 лютого 1943 р. і вранці 23 серпня, першими звільнили серце Харкова — площу Дзержинського — воїни 183 стрілецької дивізії полковника Василевського. Тільки в лютому вони увійшли на площу з боку Олексіївки, а в серпні — прямо по Сумській. Бійці 89-ї гвардійської стрілецької дивізії прорвалися до будівлі Держпрому та підняли над ним Червоний прапор. У боях за місто відзначилися десять дивізій: 89 гвардійська стрілецька дивізія полковника Серюгіна; 252 стрілецька дивізія генерал-майора Анісімова; 84 стрілецька дивізія полковника Буняшіна; 299 стрілецька дивізія генерал-майора Травникова; 116 стрілецька дивізія генерал-майора Макарова; 375 стрілецька дивізія полковника Говоруненко; 183 стрілецька дивізія полковника Василевського; 15 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Василенко; 28 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Чумаева; 93 Харківська стрілецька дивізія генерал-майора Тихомирова.
         Усім цим дивізіям було присвоєно почесне найменування «Харківських». Вони пройшли славний бойовий шлях. Бойова слава — підсумок наполегливих і довгих ратних трудів воїнів, командирів і політпрацівників. Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя і назавжди залишаються в нашій пам'яті, у великих діяннях прийдешніх поколінь. Своїм життям нащадки зобов'язані їм. Для слави і для пам'яті людської мертвих немає.
…На честь дивізій 20 серпня 1963 року Південнопроектна вулиця була перейменована у вулицю Харківських дивізій. На честь воїнів Радянської Армії на початку вулиці встановлено пам’ятну стелу у вигляді п’ятикутної зірки (скульптор С. Я. Якубович). На стелі зображений воїн-визволитель у момент стрімкої атаки. Біля пам’ятника завжди є квіти від вдячних нащадків, які шанують воїнів, що загинули в ім’я світлої Перемоги над фашистами в часи Великої Вітчизняної війни. На будинку № 3 є меморіальна дошка, де названі ці дивізії.
Не так далеко по пр. Московському є місце, де було поховано радянських воїнів, які загинули у серпні 43-го під час визволення Харкова. Це місце у посадці, біля інституту рослинництва ім. академіка Юр’єва, легко знайти по висадженим спеціально берізкам. Саме з боку Чугуєва у серпні 43-го входила до міста 15-а гвардійська стрілкова дивизія 7-ї гвардійської армії. Загиблих солдат та офіцерів ховали тут — у трьох братських могилах. Більшість будинків п’ятиповерхові, будівництва десь другої половини ХХ століття. Липи обабіч головної дороги сягають висоти четвертого поверху будинків. У нашій пам’яті назавжди залишаться герої, які подарували нам майбутнє.

План заходів 

з підготовки та відзначення 70-ї річниці визволення України

від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у  Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років у Харківській області  

по Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 168                  

 Харківської міської ради   Харківської  області

p/td

td style=